Василь Олександрович Сухомлинський дуже любив дітей, тому і став педагогом. Це справді людина з полум’яним серцем, видатний педагог сучасності. 35 років свого життя він віддав школі. Сухомлинський – заслужений вчитель України, лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка. З його ім’ям пов’язані збагачення і піднесення педагогічної науки ХХ століття. Велика, самобутня спадщина вченого з плином часу привертає все більше уваги.
Василь Сухомлинський був з тих, для кого фах — не вибір, а покликання. Педагог-гуманіст в середині ХХ ст. у своїй маленькій Павлиській школі на практиці став новатором теорії і практики всієї системи освіти. Його оновлена педагогіка — це педагогіка співробітництва, особистісно орієнтованого навчання, громадянськість як «пристрасть людського серця», соціалізація дітей з особливими освітніми потребами, розвиток критичного мислення, родинна педагогіка, позбавлена морального зубожіння, «медична педагогіка» — ось неповний перелік факторів, за допомогою яких і твориться Людина.
Коли книгу видали в Німеччині й вона стала популярною, Сухомлинського викликали до партії та оголосили догану. В ті роки суворо заборонялося видавати першодруки за кордоном. А місцевими друкарнями розійшовся наказ про видання книги “Серце віддаю дітям” у найкоротший термін. Уперше в Україні книга вийшла друком у Києві у видавництві «Радянська школа» 1969 року ще за життя Василя Олександровича. Українською мовою книга вперше вийшла друком у повному обсязі у 1977 р. у Києві у видавництві «Радянська школа» у 3-му томі видання «Сухомлинський В. О. Вибрані твори. B 5 томах».
У книзі Василь Сухомлинський описує власний досвід роботи вчителем і директором Павлиської середньої школи та розповідає про педагогічний експеримент навчання дітей 6-річного віку у творчій лабораторії «Школи під блакитним небом». «Книга «Серце віддаю дітям» ― педагогічне кредо й воднораз педагогічний заповіт Василя Олександровича. Автор розповідає про виховання людини ― від моменту, як та побачила світ, і до її громадянської зрілості. Червоною ниткою крізь цю працю проходить ідея становлення душевного стрижня Людини ― її думок, переконань, почуттів, естетичних поглядів і смаків. Автор вчить, як виховати Щасливу Людину, як досягти того, щоб у нашому суспільстві не було жодної людської особистості з порожньою душею»
Головна мета педагогічної творчості освітянина ― формування всебічно розвиненої особистості. Василь Олександрович створив реальний зразок особистості з живими думками і почуттями, визначив її вчинки і дії. При цьому він обгрунтував шляхи, засоби і методи формування людини відповідно до цілей суспільства з урахуванням індивідуальних і вікових особистостей розвитку дитини.